Відійшла у вічність Ірина Богум

Є сила, що може забрати з життя, А з пам’яті рідних друзів – ніколи.

 

Смерть близької людини завжди в собі несе біль, тугу і тривогу. Особливо коли відходить з життя хтось близький і відомий, який за свого земного життя запам’ятався багатьма добрими ділами.

 

До таких людей без сумніву належить Ірина Богун. Була це незвичайна індивідуальність серед українців у Польщі. З глибоким сумом повідомляємо, що 15 червня 2012 р. на 92-му році життя, відійшла від нас на завжди ця прекрасна і загальношанована людина, якої ім’я знане серед широкої авдиторії україномовних читачів.

 

Ірина Богун народилася 20 травня 1920 р. у Бухаресті (Ромунія) в сім’ї Івана Фещенко-Чопівського та Зенеїди з дому Лукіна. Батько Ірини був відомим дипломатом і міністром економіки Центральної ради та Директорії, дісний член НТШ, професор Акадмії Гірничої та політехніки у Кракові й викладач у Вищих наукових закладах в Катовицях і Варшаві, у спадку якого багато наукових праць. В 1945 р. був арештований НКВД, засуджений на 10 років ув’язнення, засланий до смертного табору Абезь республіка Комі, де 2 вересня 1952 р. помер. 

 

В сім’ї Івана і Зенеїди було двоє дітей: Ірина і на три роки молодший Юрій, який за професією був лікарем. Ірина початкову школу закінчила у Кракові, середню в Катовицях в 1937 році. Студії розпочала у Варшаві в 1941 році, де закінчила три семестри. А завершила економічний факультет у Віденському університеті. Після закінчення університету повернулася до Катовиць, де пережила більшість свого життя. Працювала за своєю професією, а весь свій вільний час призначувала журналістичній діяльності, мала великий нахил і талант в журналістиці. 

 

Читати повністю ТУТ                http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1284

Зворушливі думки серед мальовничих верб

В Україні кажуть; «Без верби і калини нема України»

 

Калина  в селі Вербиця, була рідкісною, але зате верби росли навкруги села. Багато їх було по одному і другому березі річки Солокії, якої води протікали вздовж села. Моє село, для мені це рідний край, чарівний і прекрасний. Як не любити того місця, де вперше я побачив сонце, відчув подих землі, попросту  де мені відкрився світ життя.

 

На цій землі не лише я народилася але ж також народилися мої батьки, а також  батьки моїх батьків. Тут могили моїх предків. Це село – Вербиця на Угнівщині, зі своїм цікавим минулим та неоптимістичним  майбутнім. Пригадую слова Т. Шевченка „село на нашій Україні, неначе писанка село…” Хіба сам Шевченко знав Вербицю? Коли писав такі гарні слова. Бо меме здається, що кращого села немає в Україні, як моє село було ще до акції «Вісла».

 

Кожен погодиться зі мною, хто пам’ятає чудові літні ранки  і не менш прекрасні вечори, які топили село в неповторній красі. А які тут мальвничу були весни і осені, які барви квітів виростали вкриваючи кольоровим диванами наші сіножаті. Словом, село в літні і зимові дні мало в собі якісь приманливі перлини, щось незвичайне, чаруюче, ніжне і красиве. І нехай ніколи не в’яне в наших душах світ цієї краси. Хай тривка пам’ять нас не покидає про старовинні липи на яких безліч роїлося бджіл, які  збирали нектар, або як ніжно білокорі берізки та бузок прикрашали наші оселі.

 

Навіть прекрасного виду в селі надавали високо заміщені гнізда лелек та голос зозуль, які своїм куканням мали приносити людям щастя. Творчу і милу атмосферу в селі створювали співочі колективи птацтва. Однак,  понад усім провідне місце займали в селі верби, що  своїми коронами так прикрашували нашу землю, як прикрашують кучері найвродливішу жіночу ніжність. Верби росли всюди, а переважно над дорогами, хто з моєї родимої Вільки Вербицької мандрував до села Вербиці того не лише верби охороняли перед літньою спекою, але також охороняли вони перед дощовими зливами.

 

Читати повністю ТУТ                http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1283

 

Про що сперечаються опозиціонери?

На Львівщині розпочалося проведення публічних дебатів між імовірними кандидатами в депутати Верховної Ради від опозиції. Організаторами став Львівський Прес-клуб. 18-го червня зустрілися подискутувати народний депутат України Тарас Стецьків та заступник голови Української республіканської партії Ростислав Новоженець. Модератор – відомий львівський тележурналіст Роман Шостак.

 

Перше враження від бліц дебатів: якось само собою виникає запитання, чому представники провладних партії ніколи не бажають винести на суд громадськості свої, а не загальні, ідеї і прилюдно посперечатися між собою? Чи то регіонали з комуністами такі вже монолітні всередині, чи то вже все заздалегідь вирішено, і запитувати в людей, хто з представників тих партій має більшу довіру, вже ніхто не збирається. Втім, це питання видається надто риторичним, щоб надовго на ньому зупинятися.

 

Друге враження: між представниками навіть ідеологічно близьких опозиційних партій є чимало розбіжностей. Вочевидь, саме тому так важко їм об’єднуватися. Проте, з іншого боку, мимоволі починаєш розуміти, що якби не потреба, як вони кажуть, боротися з антиукраїнськими політичними силами, що зараз знаходяться при владі, ми мали б зовсім іншу якість передвиборчої кампанії. Ті ж Стецьків та Новоженець, імовірно, жорстко конкурували б між собою, відстоюючи власні погляди на те, як краще далі розбудовувати Українську державу. Натомість вони мимоволі опиняються в одному човні, вимушені боротися з тими, хто постійно ставить запитання: а чи потрібна «ця» Україна?

 

Далі подаємо тест бліц-дебатів потенційних кандидатів у 117-му Франківському виборчому окрузі м.Львова. Діалог дещо скорочений (повну версію у відеозаписі можна подивитися ТУТ). http://www.youtube.com/watch?v=NwsJI3dmOfw&feature=youtube_gdata_player

 

Основне питання, зокрема, полягає не тільки в тому, хто має моральне право стати кандидатом від опозиції, але й у тому, як опозиції перемогти на виборах. І тут звучали найрізноманітніші думки. Зокрема, Тарас Стецьків постійно наголошував на обов’язковій потребі в об’єднанні і висуванні найдостойнішого. Його порівняння: «В Україні багато фахових футболістів, але коли треба грати на світовій першості, тренер, мабуть, випустить на поле, передусім, Андрія Шевченка».

 

Тим часом Ростислав Новоженець наголошував на тому, щоб не допустити в середовище кандидатів від опозиції псевдо опозиціонерів чи тих, хто виступає проти влади тільки на словах. Найрізкіша фраза: «Що ми маємо думати про опозиціонера Яворівського, коли він прилюдно звертається до Чечетова: «Друже Михайле, я тебе дуже поважаю»…»?

 

А тапер – пряма мова:

 

Роман Шостак:

 

– Скільки опозиційних колон можуть піти на парламентські вибори, щоби у підсумку вони допомогли перемогти так званій п’ятій колоні?

 

Р.Новоженець:

 

– Це може бути декілька колон, які відмінні між собою принципово – ідеологічно, які орієнтуються на «свого» виборця, і в сумі ці опозиційні колони дадуть більший результат, ніж це дасть збірна колона. Через те я вважаю цілком реальним проходження до парламенту «Об’єднаної опозиції» – одна колона, далі – ініціатива Української республіканської партії – «Українська національна опозиція» – друга колона. В такому форматі ми забезпечимо і соціальні, і національні права, це буде розумний підхід для того, щоби опозиційні сили взяли потрібну кількість голосів на цих виборах.

 

Т.Стецьків:

 

– Моє переконання полягає в тому, що чим більше буде опозиційних колон, тим легшим буде завдання влади. І тим гіршим буде сумарний результат для опозиції. Тут є пряма залежність. Буде дві колони – буде слабший результат для опозиції, буде три – ще слабший. При приході Януковича до влади питання демократії в Україні зникло. Питання стоїть в чорно-білій площині. По ту сторону – режим, який узурпував владу. Проти нього треба виставити одну опозиційну силу. Одну-єдину! І тільки за цих обставин ми б мали перемогу.

 

На превеликий жаль, у нас зараз вимальовується дещо інша картина. І тут питання лише в тому, яка кількість опозиційних колон. Вже є три. Може бути чотири або п’ять…

 

З моєї точки зору, якщо буде більше, ніж одна, то це вже ставить під величезну загрозу сумарний успіх опозиції. Це при тому, що загальний настрій населення від заходу до сходу – категорично проти влади.

 

Р.Шостак:

 

– До якої партії Ви готові вступити завтра, щоб здобути гарантовану перемогу у жовтні?

 

Т.Стецьків:

 

– Якщо ставити так питання, то у разі, якщо б вдалося опозиції сформувати одну опозиційну колону, на базі того ж Комітету опору диктатурі, коли великі й малі партії дали б принципову згоду йти однією колоною, то в таку об’єднану партію я готовий записатися хоч зараз. А у разі, коли буде декілька опозиційних колон, отже, вони будуть сформовані на базі декількох партій, тому що блоки не можуть брати участь у виборах, то відповідно перед кожним, хто вважає себе видатним українським діячем, постане дилема: а в яку з цих кількох партій варто записуватися?

 

Тому на сьогодні я відповідь на це питання дати не готовий.

 

Р.Новоженець:

 

– Я протягом 22-х років перебуваю в Українській республіканській партії, з самого початку її створення, наразі я не бачу доцільності змінювати політичну партію, бо за вивісками не завжди криється зміст. Якщо йдеться про технологію, це інше питання. Якщо би дійсно було сформовано оцю другу колону, про яку я говорив, – української національної опозиції – вона би нанизувалася, скажімо, на партію «Свобода», то можна було би це робити через призупинення членства, а далі – відновлення його.

 

А в підсумку, звичайно, було би добре, якби українські політичні партії всі об’єдналися в одне єдине. Підкреслюю, тільки українські патріотичні. Ті, які стоять на національних, націоналістичних, якщо хочете, позиціях.

 

Читати повністю ТУТ                http://duhvoli.com.ua/index.php?subject=185

Дем’янюка вбили лікарі

13 червня я отримав ел. листа від сина Івана Дем’янюка. Він тепер погоджується з моєю тезою (див. матеріали прес-конференції у ЛОР Барбара-Новоженець від 3 квітня            http://duhvoli.com.ua/index.php?subject=175), що його батька таки вбили у Німеччині.

 

 І.Дем’янюк-молодший надіслав мені копію звернення від 12.06.2012 р. адвоката Ульріха Буша до прокуратури Розенхайма (Розенгейма). Це районний центр  землі Баварія, 50 км. від Мюнхена, де знаходиться комуна Бад-Файльнбах. Тут у будинку для людей похилого віку 17.03.2012 року помер Іван Дем’янюк.

 

В інтересах вдови і сина адвокат просить порушити кримінальну справу з підозрою на вбивство, умисний напад, недбалий нагляд та ненадання допомоги. У смерті І.Дем’янюка адвокат звинувачує чотирьох лікарів, з них двоє професорів, та медсестру. До відповідальності вимагається також притягнути директора медичного сайту. Я маю у розпорядженні повний текст позовної заяви, однак І.Дем’янюк–молодший просив не оприлюднювати зазначені прізвища обвинувачуваних, оскільки це суперечить німецькому законодавству. Текст заяви подано німецькою мовою. ЇЇ суть зводиться до наступного.

 

У притулку Іван Дем’янюк проходив курс лікування. Лікарі встановили декілька діагнозів – основний (мієлодиспластичний синдром) та додаткові (ниркова недостатність, артрит, дегенеративні зміни хребта з хронічним сильнобольовим синдромом, остеоартроз колінних суглобів, ішемічна хвороба серця, цукровий діабет). Серед знеболюючих наркотичних препаратів, які регулярно вводились хворому, значиться Novаminsulfon – ratiopharm, що містить похідну Pyrazolon-Derivat Metamizol, і володіє рідкісним, але небезпечним для життя шоковим ефектом (раптова зупинка кровообігу). Призначення цього препарату з огляду на вік і зазначені хвороби та передусім низьку функцію нирок фармакологічною інструкцією категорично протипоказано.

 

Це, на письмовий запит, підтвердив і виробник ліків. Отож, лікарське призначення для хворого стало смертним вироком – з посиланням на експертів резюмує адвокат. Водночас, експертиза підтверджує, що перед смертю пацієнт отримав у півтора раза завищену дозу смертоносного препарату. Після введення ліків медсестра залишила хворого без нагляду, що недопустимо у подібних випадках. Дивно, але лікуючий лікар схвально відгукнувся про смерть І.Дем’янюка. Всі ці обставини дають підстави адвокату звинувачувати медиків у скоординованих діях .

 

Президент Благодійного фонду “Україна-Русь”

Ростислав Новоженець

 

http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1272

 

Народ не заслуговує того жалюгідного становища, в якому він опинився

Пане Володимире, як відомо, Україна за рейтингом Business Insider зайняла 4 місце серед 59 країн, яким загрожує дефолт. Свого часу Україна займала 6 місце за можливістю дефолту. Чому спостерігається така негативна тенденція? Які економічні або політичні причини такого спаду?

 

В. Пилипчук: Відповідь почну з останнього, двоєдиного запитання, оскільки після його висвітлення, можливо, відпаде необхідність задавати інші, уточнюючі запитання .

 

Економічні фактори падіння:

 

– всім відомиий факт, що половина реального сектору української економіки (вірніше – половина ВВП) знаходиться в тіні і не платить податків до бюджету;

 

– 100% -відсоткове звільнення від платежів до бюджету „своїх” фірм легального сектору економіки. ЗМІ неодноразово повідомляли про завезення пального фірмою ”Лівела” без сплати податків; про контрабанду, коли вантажі при перетині кордону оформляються, наприклад, на Придністров’я, а осідають в Україні без сплати мита і податків. Коли для „своїх” роблять тимчасові безмитні „вікна” для завезення товарів ”своїми” фірмами, а після їх завезення „вікна” знову   закривається;

 

– неповна сплата податків і платежів до бюджетів, коли частина виручки залишається в офшорах. За таких умов штучно занижується і ВВП країни і штучно вимиваються обігові кошти підприємств, а для їх поповнення девальвують гривню, збіднюючи населення;

 

– списання заборгованості перед бюджетами всіх рівнів, що здійснюється стосовно „своїх” фірм. Я писав в минулому році про корупційне списання Верховною Радою України 24 млрд боргів перед бюджетами тих фірм, власники яких є членами і „симпатиками” Партії регіонів. Нині цих коштів було б достатньо для безінфляційної реалізації „соціальних ініціатив” Януковича. Але практика продовжується, Кабмін готує нові списання, тобто нові податкові „амністії”, чи канікули, але для своїх;

 

– крадіжки коштів із без того мізерного зведеного бюджету України. У всіх на слуху афери з витратами коштів на „віддання боргу” Фірташу, на підготовку до Євро-2012, на придбання бурових вишок, на безтендерну процедуру закупівлі товарів та послуг, що здійснюються за кошти бюджету за суттєво завищеними цінами та ін. І ніяких „Уотергейтів” після цього в Україні не відбулося;

 

– виведення коштів банківського сектору за кордон;

 

– приховування валютної виручки за кордоном.

 

Всі ці кошти осідають в кишенях своєї „команди професіоналів”. Ось чому в нас збільшується кількість мільярдерів і мультимільйонерів, багаторазово підвищуються їх статки і рейтинги в журналі „ Fоrbes”. Ось чому владі ”не хватає” коштів на виплати чорнобильцям і афганцям, ось тому в населення такі низькі зарплати та пенсії, ось чому дефіцит ресурсів для погашення зовнішніх боргів.

 

Читати повністю ТУТ                http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1271

Обережно! “Покращено”!

З кожним днем, як у старі добрі часи совка, жити нам стає “краще й веселіше”, адже щодня влада “покращує наше життя”. Це відбувається у всій Україні, та мені найкраще видно цей процес на Кіровоградщині. Край відрізняється від інших особливо креативним губернатором Сергієм Ларіним, який має чималі амбіції та плани.

 

Вже понад два роки кіровоградці живуть під гаслом “видовищ і видовищ!” Про хліб уже починають якось забувати…

 

Ось найяскравіші історії, що відбулись за останній час.

 

1. “Соціальний” магазин

 

Вийшов якось наш Креативний на вулицю, і побачив жахливу соціальну ситуацію. Маленькі зарплати, стипендії й пенсії, високі ціни… І вирішив губернатор подолати бідність у Кіровограді.

 

А для цього вирішив не зарплату підвищувати, і не корупційні надбавки із цін прибирати, а відкрити “соціальний магазин” у самому центрі міста. Не державний і не комунальний – а приватний. Хоча пересічного кіровоградця цей нюанс мало цікавить.

 

Відкрили його помпезно, гучно, за участю Самого Ларіна. І хоч насправді цей магазин не такий уже й соціальний, адже продукти в сусідньому супермаркеті й, тим паче, на місцевому ринку, значно дешевші, – щодня, і в дощ, і в спеку, і в шквальний вітер біля магазину шикуються довжелезні черги, які тягнуться аж до зупинки маршрутного транспорту.

 

І не йдуть зомбо-люди порівнювати ціни, бо вірять нашому губернатору.

 

2. “Церковна” земелька

 

“Вирішивши” питання бідності, чи то, пак, зробивши ілюзію вирішення, взялась синьо-біла команда робити богоугодні справи – роздавати громадську земельку ділкам із московського патріархату.

 

Та тільки саму громаду, як завжди, забули запитати, що їм важливіше – мати у своєму дворі дитячий майданчик і футбольне поле, чи стоянку дорогих авто бідних попів і будильник у вигляді церковних дзвонів… От і збунтувались мешканці. Дарма що в тому районі вже стоїть московська церква, яка практично не має відвідувачів, і греко-католицький храм, у якому постійно людно…

 

Читати повністю ТУТ                http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1268

Ростислав Новоженець про об’єднання з «найсильнішими»: «Ми на ці граблі вже ставали»

Незадовго до початку виборчої компанії в Україні стали плодитися і множитися різноманітні об’єднання опозиціонерів. Це якось не дуже співпадає з попередніми заявами про «виступ проти диктатури» єдиним неподільним фронтом.

 

Зокрема, у вже існуючому приблизно рік Комітеті опору диктатурі виділось об’єднання «За Україну!», очолили яке керівники потужних партій «Батьківщина» та «Фронт Змін». Вони вже зробили заяви, що не розглядають КОД як ту структуру, з якої будуть висуватися кандидати у депутати. У КОДі дали на це відповідь. http://duhvoli.com.ua/index.php?subject=183

 

Втім, домовитися усім опозиціонерам, потенційним учасникам передвиборчої компанії, досі не вдається. Хто ж має представляти єдиний фронт опозиції цього року? В чому різниця між опозиційними силами? Свої думки з цього приводу висловили представники різних партій, громадських організацій та просто відомі люди Львова.

 

Відеозапис виступів дивитися ТУТ http://www.youtube.com/watch?v=7DEoAq0o9eA&feature=youtube_gdata_player

 

А ми, у свою чергу, запитали у заступника голови Української республіканської партії Ростислава Новоженця про те, чи можливо сьогодні, як пропонують Арсеній Яценюк та Микола Томенко, «залишити в спокої» КОД та йти усім незгідним з політикою Януковича під прапори їхньої «об’єднаної опозиції»?.

 

Ростислав Новоженець, зокрема, відповів:

 

–  У нас уже виробисвя певний імунітет до «хвороби граблів». Зараз іде мова про те, що формується список об’єднаної опозиції під назвою «За батьківщину». УРП пройшла аналогічний сценарій у 2006-му році. Ми тоді висунули 13 депутатів (була така домовленість в форматі БЮТу). Але що сталося з тими депутатами? Їх буквально силою змусили перейти в «Батьківщину». Не існувало ж ніякого імперативного мандату, та й зараз його немає.

 

Тут Дроздов (Остап Дроздов – ведучий одного з найпопулярніших на заході України ток-шоу «Прямим текстом», що виходить на телеканалі ZIK, – ред.) говорив, що «оці всі – пігмеї і карлики», а лише одна мегапартія повинна залишитися і таке інше. А де ж національна ідея, про яку сьогодні багато говориться?

 

«Батьківщина», наприклад, кількістю членів сильна. Фінансово – сильна. А ідейно вона ніяка. І от те, що відбулося у Верховній Раді 5-го червня з питання мови, – це лакмусовий папірець. Всі ці депутати, ми їх називаємо штатними опозиціонерами, вони підтвердили, що не мають жодного морального права далі балотуватися до Верховної Ради. Лише якщо вистачить у парламентської опозиції сили волі переглянути списки, щоби там тих людей не було, тоді тільки ця парламентська опозиція має шанси здобути довіру.

 

Українська республіканська партія виступила з незвичною, можливо, для декого заявою. http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1262  Ми не тільки засудили прийняття мовного законопроекту і назвали його злочином, але й запропонували, щоби ті опозиціонери, які є поза парламентом, об’єдналися в українську національну опозицію. Бо знаєте, може таке статися, що відбудеться перемога опозиції на виборах, але ми все одно не побачимо тої української держави, якої хотіли. Через те, як запобіжник, повинна все-таки бути колона національної опозиції.

 

Читати повністю ТУТ                http://duhvoli.com.ua/index.php?subject=184

 

Хто в Україні є справжньою опозицією (опитування)

Інтернет-видання «Дух волі» розпочинає нове опитування думки читачів. Цього разу нам цікаві ваші оцінки опозиційності тих чи інших політичних сил в Україні.

 

У тому, що абсолютна більшість голосуватиме за опозицію, принаймні, у власному розумінні цього терміну, «Дух волі» навіть не сумнівається. Надто мало більш ніж за два десятиліття незалежності держави було приводів для формування консервативно налаштованого електорату. Нема реальних успіхів – нема й прибічників нинішнього статус-кво. Відтак людина виступає завжди «проти» чогось, а не «за». І її думка підсвідомо опозиційна, навіть коли вона виступає за збереження при владі нинішніх партій чи президента.

 

Утім, слово «опозиційність» можна розуміти по-різному. Для когось – це можливість знести нині діючу владу, для когось, напевно, – можливість взагалі знести усю державу. Саме тому до розряду «опозиціонерів» теоретично можна внести навіть Партію Регіонів як головного супротивника української монокультурної української держави. Сумнозвісний мовний закон та викрикування на зразок: «Ми пабєділі!», – це яскраво доводять.

 

Отож, за яких «опозиціонерів» ви голосуватимете на прийдешніх виборах до Верховної Ради України?

 

Відповідь на це запитання ви можете дати ТУТ.

http://duhvoli.com.ua

 

Принагідно нагадуємо результати попереднього опитування «Духу волі».

 

На запитання: «За яку політичну силу Ви хотіли б голосувати на виборах до ВРУ?», – загалом дали відповідь 774 читачі сайту «Дух волі».

 

9,3% відмовилися голосувати за будь-кого.

 

Лідером рейтингу стала «Свобода», яка набрала 39,8% голосів.

 

На другому місці – Українська республіканська партія (Левка Лук’яненка) – 21,1%.

 

Читати повністю ТУТ                http://duhvoli.com.ua/index.php?news=2184

 

Заява Української Республіканської партії проти омоскалення України

Події 5 червня ц.р. у Верховній Раді остаточно розвіяли будь-які сумніви щодо центральної влади в Україні. Владу захопили не просто бандити і корупціонери. Це – чужинці, загарбники, “п’ята колона” Кремля!

 

Бо тільки окупант міг замахнутися на той найбільший і найдорожчий скарб, що є у кожного народу – його мову.

          

Голосуючи за надання російській мові статусу регіональної (чи то пак другої державної) україножери з Партії регіонів та КПУ повністю викрили свою ворожу суть. Це замах не тільки на державну українську мову, це замах на українську державність! Тому, згідно зі статтею 37 Конституції ці антидержавні партії в Україні мають бути негайно заборонені! А їхні керівники притягнуті до кримінальної відповідальності за розпалювання міжнаціональної ворожнечі і державну зраду.

          

Прикро, що опозиційні фракції у парламенті не зуміли зарадити цьому імпер-шовіністичному наступу. Депутати із БЮТу та НУНСу пасивно спостерігали як розпинають українську мову. Вони навіть не спромоглися голосувати “проти”. Замість того аби блокувати шабаш українофобів опозиціонери вдались до банального демаршу, що було абсолютно неадекватною реакцією на по-суті державний переворот. Бо що це за держава з чужою мовою! Парламентська опозиція того дня вкрила себе непомірною ганьбою. Вона зрадила Україну! Їй немає довіри! Тому жоден (!) з діючих народних депутатів не має будь-якого морального права балотуватись до нового парламенту. У Верховній Раді України потрібні борці, а не пристосуванці!

          

У ситуації, що склалася, Українська Республіканська партія закликає до створення  позапарламентської Української Національної Опозиції, яка об’єднає справжніх українських патріотів. Така опозиція мала б діяти обов’язково в рамках  Комітету Опору диктатурі (КОДу) і згуртувати такі партії як “Свобода”, КУН, УРП тощо.

 

Тільки рішучими і радикальними діями можна усунути від влади нащадків тих, які знищили Українську Народну Республіку, вчинили в Україні  голодомори, репресії, втягнули нас у Другу світову війну, на чиїх руках кров мільйонів закатованих українців!

 

Голова Української республіканської партії

Левко Лук’яненко

 

http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1262

10 способів маніпулювання за допомогою ЗМІ

Ноам Хомський (Noam Chomsky) склав список “10 способів маніпулювання” за допомогою засобів масової інформації.

 

Ноам Хомський – американський лінгвіст, філософ, громадський діяч лівого спрямування, автор книг і політичний аналітик. Заслужений професор мовознавства в Массачусетському технологічному інституті і один і видатних діячів науки XX століття. Його фундаментальні праці в галузі теорії мовознавства і науки пізнання отримали заслужене визнання в науковому та викладацькому співтоваристві.

 

1 – Відволікання уваги

Основним елементом управління суспільством є відволікання уваги людей від важливих проблем і рішень, прийнятих політичними та економічними правлячими колами, за допомогою постійного насичення інформаційного простору малозначними повідомленнями. Прийом відволікання уваги вельми істотний для того, щоб не дати громадянам можливість отримувати важливі знання в галузі науки, економіки, психології, нейробіології і кібернетики.

 

“Постійно відволікати увагу громадян від справжніх соціальних проблем, перемикаючи його на теми, що не мають реального значення. Домагатися того, щоб громадяни постійно були чимось зайняті і у них не залишалося часу на роздуми, з поля – в загін, як і всі інші тварини (цитата з книги “Тиха зброя для спокійних воєн”).

 

2 – Створювати проблеми, а потім пропонувати способи їх вирішення

 

Даний метод також називається “проблема-реакція-рішення”. Створюється проблема “ситуація”, що розрахована на те, щоб викликати певну реакцію серед населення з тим, щоб воно само вимагало вжиття заходів, які необхідні правлячим колам.

 

Наприклад, допустити розкручування спіралі насильства в містах або організувати криваві теракти для того, щоб громадяни вимагали прийняття законів про посилення заходів безпеки та проведення політики, що зменшує громадянські свободи.

 

Або: викликати економічну кризу, щоб змусити прийняти як необхідне зло порушення соціальних прав і згортання роботи міських служб.

 

3 – Спосіб поступового застосування

 

Щоб домогтися прийняття будь-якого непопулярного заходу, досить впроваджувати його поступово, день за днем, рік за роком. Саме таким чином були нав’язані принципово нові соціально-економічні умови (неолібералізм) в 80-х і 90-х роках минулого століття.

 

Зведення до мінімуму функцій держави, приватизація, невпевненість, нестабільність, масове безробіття, заробітна плата, яка вже не забезпечує гідного життя. Якби все це відбулося одночасно, то напевно привело б до революції.

 

4 – Відтермінування виконання

 

Інший спосіб протиснути непопулярне рішення полягає в тому, щоб представити його в якості “болючого і необхідного” і домогтися в даний момент згоди громадян на його здійснення в майбутньому. Набагато простіше погодитися на будь-які жертви в майбутньому, ніж в сьогоденні.

 

Читати повністю ТУТ                http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1259