Всі записи автора duhvoli

Як голосували сихівчани у ХХІ столітті

Сихівський район, без сумніву, можна назвати одним із найбільш національно-свідомих у Львові. Майже одноманітний національний склад його мешканців та відносно близьке соціальне становище більшості дозволяють говорити про те, що тутешні виборці навряд чи б із власної волі розпорошували голоси на різноманітних виборах. Але в нашій країні, як відомо, активно використовуються політтехнології…

 

Ще свіжі в пам’яті результати голосування на попередніх виборах до місцевих рад. Тут, безперечно, голоси дісталися переважно патріотичним силам. Але ми вирішили проаналізувати, наскільки змінювалися уподобання сихівчан у попередні роки. Адже виборів в Україні вже проведено немало. І майже всі вони – за різними правилами.

 

Перше, що впадає в око, – влада постійно змінювала межі виборчого округу. Сихівчани то мусили голосувати з іншими районами міста, то до них приєднували найближчий район області – Пустомитівський. Наскільки це могло вплинути на результати волевиявлення, сказати одразу важко. Але погодьмося, коли ЦВК мордує себе та інших зміною меж округів, значить це усе ж таки комусь потрібно. І особливо це має значення при мажоритарній системі, коли кандидат стає депутатом в результаті голосування на окремому окрузі, а не по всій країні, як у випадку із партійними списками.

 

Отож повернімося до недавньої історії. 2002-й рік багато в чому нагадує 2012-й. Та ж змішана система виборів до Верховної Ради й приблизно такий же ступінь розчарування владою. Тільки тоді на чолі країни стояв Кучма, а не Янукович. 2002-го року основна частина Синівського району увійшла до складу 116-го виборчого округу разом із Галицьким районом міста, що займає майже весь центр Львова. Результатом стало обрання по «мажоритарці» Тараса Чорновола, члена партії «Реформи і порядок».

 

Читати повністю ТУТ                http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1386

Що можуть українці під владою чужеземців?

У неділю, 12-го серпня на Сихові у Львові місцева організація Української республіканської партії провела віче під гаслом «Закон про мови – наслідок окупації України».

 

Для заходу було обране одне з найбільш людних місць мікрорайону – майдан перед кінотеатром ім.. Довженка. Та із самого початку з’явилися перешкоди. У призначений для проведення зборів час пішов сильний дощ, від якого люди ховалися під дахом нас сходах кінотеатру. Після до них вийшов якийсь чоловік і попри те, що ніяких кіносеансів чи інших заходів тут не планувалося, вимагав, аби учасники віча забралися геть – туди, під дощ, бо вони, мовляв, заважають.

 

Активісти УРП швидко заспокоїли чоловіка. Зрештою, забратися вимушений був він сам. Віче розпочалося, але час від часу чомусь починала голосно вмикатися музика. Міліціонери, що стояли осторонь, не виявили жодної активності, аби забезпечити право громадян на вільне проведення законної акції.

 

Утім, попри перешкоди, захід таки відбувся і зібрав стільки народу, на скільки можна було сподіватися у таку погоду. Перед присутніми, які за цих обставин перемішалися з організаторами віча, виступили Володимир Будулич, Ростислав Новоженець, Володимир Ропецький, Роман Семчишин та інші республіканці. У своїх промовах вони наголошували на окупаційному характері діючої влади та закликали добре думати, за кого голосувати на виборах, щоби, зокрема, знову не отримати у Верховній раді більшість з нацменшин, яким сьогодні належить влада, власність і можливість вільно агітувати за себе на будь-яких прямих ефірах. Р.Семчишин, зокрема, нагадав, що навіть на львівських телеканалах сама тільки участь у популярній програмі коштує не менше 5 тис. грн.

 

Та найцікавіше розпочалося, коли учасники віча закінчили заплановані виступи. Ростислава Новоженця обступили сихівчани і почали ставити гострі питання: чому немає роботи, чому настільки погана соціальна ситуація в Україні? Нарешті, яка користь від українців на посадах у місцевих органах влади?

 

А й справді, яка? За словами Р.Новоженця, за нинішніх умов, коли українець потрапляє до влади, він все одно мусить підкорятися системі. По-перше, сказав він, у найвищих кріслах сидять чужеземці, які створюють «правила гри». По-друге, українців, що працюють під їх керівництвом, навмисне підбирають таким чином, щоб за кожним тягнувся якнайдовший ланцюг старих гріхів. І щойно хтось захоче підняти голос на захист корінної нації, йому пригадують все. «Ви помітили, скільки українців останнім часом перебували на різноманітних «червоних диванах»? – запитав Р.Новоженець. –  У пересічного львів’янина вже складається враження, що чиновники та підприємці, які є українцями за походженням, – самі лише злочинці. А хто ж тоді «чесний»? Чи не так звана російськомовна «донецька еліта»»?

 

Більше фото дивитися ТУТ

 

http://duhvoli.com.ua/index.php?photos=63

 

Російська мова прийде і до Львова?

Закон Колесніченка-Ківалова «Про засади державної мовної політики» уже вступив в силу. Тож тепер очікують, що приблизно на половині території України російську мову зроблять регіональною. Але чи так це? Уважно почитавши текст документу, ми побачили, що навіть в тих містах, які вважаються мало не головним оплотом українства, можна «на законних підставах» запровадити регіональну російську мову. Було би бажання.

 

Марні сподівання

 

Попри масові акції протесту, багато хто сприйняв мовний закон достатньо спокійно. Мовляв на сході і півдні країни, принаймні – у містах, більшість і без того розмовляє виключно українською мовою. А в центральних і західних областей нічого не зміниться. Пересічному галичанину, наприклад, важко уявити, що російську як регіональну тепер можуть нав’язати навіть у Львові.

 

На перший погляд, це повна нісенітниця. Та й від політиків не чути жодних застережень. Більше говорять про імовірний розкол країни на мовному грунті, аніж про русифікацію від сходу до заходу. У цьому разі, мовляв, народ повстане та й місцеві органи влади, що складаються переважно з українських патріотів, не дозволять розвивати такий сценарій. Однак, не кажімо «гоп»…

 

Недавно ще взагалі ніхто не вірив, що такий закон буде прийнято. Власне, спочатку саме лише обговорення мовної теми називали провокацією. Пізніше до Верховної Ради було подано кілька різних мовних законопроектів. І також здавалося, що не конче поставлять на голосування саме той, який тепер охрестили словом «КАКА».

 

Законопроект таки прийняли у першому читанні. А до другого опозиція обіцяла не допустити до голосування та внесла безліч поправок, щоб затримати прийняття. І що? Більшість проголосувала, не зважаючи ні на що. Далі сподівалися, що закон не підпише Литвин, бо це, мовляв, для нього «політичне самогубство». Потім дехто говорив, що Янукович не посміє поставити свій автограф. І все марно. Закон вступив в дію.

 

Що тепер? Влада обіцяє внести якісь зміни. Опозиція обіцяє змінити ситуацію в країні після виборів. А що, як нинішня влада знову вийде переможцем? Так званий донецький бульдозер перетвориться на російський танк?

 

Як русифікувати Львів?

 

Закон Колесніченка-Ківалова, як відомо, прийнятий, щоб «захистити» меншини, які розмовляють не українською мовою. Звісно, в абсолютній більшості випадків йдеться виключно про російську мову. Але як і де її можна запровадити? Читаємо розділ 1, статтю 1. «Визначення термінів»:

 

«Територія, на якій поширена регіональна мова – територія однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць України (Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села), де регіональна мова є засобом комунікації певної кількості осіб, що виправдовує здійснення різних охоронних і заохочувальних заходів, передбачених у цьому Законі».

 

Отож, російську мову можна запровадити не лише в цілій області, як дехто помилково вважає, але й на території окремого міста, району чи села.

 

Читати повністю ТУТ                               http://duhvoli.com.ua/index.php?subject=188

Григорій Нудьга

Є постаті серед нашого народу, котрі вже просто, без перебільшення стають пророками і своєю творчістю, якби заздалегідь передбачують долю і недолю свого народу. Серед інших до таких постатей належить Григорій Нудьга.

 

Незабаром мине сто років від дня його народження., та його творча спадщина не втрачає своєї значимості. Він знаний, як український визначний письменник, фольклорист, літературознавець, історик українськoї літератури і вникливий дослідник пісенного мистецтва.

 

Григорій Антонович Нудьга народився 21 січня 1913 році, в селі Артюхівка Роменського району на Полтавщині. Початкову освіту здобув у рідному селі, далі навчався у семирічній трудовій школі сусіднього села Глинська, В 1931р. закінчив Гадяцький педагогічний технікум і почав працювати учителем в Артюхівці. Восени 1933 вступив на філологічний факультет Харківського університету, згодом перейшов до Київського, який закінчив у 1938 році. Деякий час Григорій працював у Полтаві викладачем Педагогічного інституту, звідки 1941 пішов на фронт.

 

Під Харковом потрапив в німецьке оточення, опинився у таборі для військовополонених і в тюрмі. Вирвавшись з неволі, поневірявся на окупованій території. В 1944 році знову був втілений до Червоної армії, але незабаром відкликаний на наукову роботу у Львівське відділення Інституту літератури АН України. 10 травня.1945 р., напередодні захисту кандидатської дисертації, його арештують у Києві. Військовим трибуналом був засуджений на 10 років позбавлення волі та на п’ять років обмеження громадянських прав з конфіскацією майна – за стандартним звинуваченням в “антирадянській агітації”.

 

Читати повністю ТУТ                http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1372

Відозва до українського народу

Шановні українці! Українська республіканська партія (УРП) стала першою ластівкою у формуванні багатопартійної політичної системи в самостійній Україні. Її політична лінія формувалася з попередніх самостійницьких (націоналістичних) організацій: Української робітничо-селянської спілки (УРСС), Української групи сприяння виконанню Гельсинських угод (УГГ) та Української Гельсинської спілки (УГС), створених борцями за свободу України.

 

До 1991 року УРП йшла сама і кликала український народ під гасло «Хай живе самостійна Україна!». 1991року з ініціативи голови УРП Левка Лук’яненка Верховна Рада проголосила незалежність України. На жаль окупаційну адміністрацію тоді не змогли замінити патріотичними політиками і Україна опинилася під владою наших і чужих злодіїв та ворогів національної державности. Сьогоднішня влада – це переважно діти і внуки катів нашого народу. Вони не змінилися і не покаялися перед українцями за страшні злочини своїх батьків. Ми не примусили їх до цього, бо, долаючи наслідки 70-річного геноциду, ще не відродили належним чином у собі козацький бойовий дух.

 

Українці єдина нація в Європі, яка не обирає своїх національних патріотів (націоналістів) до влади. Саме тому з року в рік все гірше і гірше живемо і займаємо 72 місце в світі за рівнем добробуту.

 

Якщо українська нація хоче стати державницькою нацією, вона повинна знати справжню історію людства, яка свідчить, що рушієм історії є не класова боротьба в середині націй, а боротьба між націями. Тому проти нас і наших дітей чужа влада веде неоголошену війну: слабоалкогольними, алко – та нарко- засобами, тютюнопалінням, поширенням харчів зі шкідливими хімічними добавками та різними іншими способами нищить здоров’я та поширює безплідність молодшого українського покоління.

 

Український інформаційний простір опинився в руках національної меншини, яка 20 років виховує з українців не патріотів своєї Батьківщини, а слухняних собі лакеїв. Двадцять років телеекран заповнений кримінальними історіями, статевою розпустою та всякими сороміцькими картинами, що нищать народну етику й мораль. І нічогісінько немає про сімсотрічну героїчну й самовіддану боротьбу за відновлення своєї державности. Теперішнім інородним окупантам, як і московській імперії, непотрібні українці зі знанням своєї історії, бо історія прищеплює любов до рідного краю і з розпорошеного населення творить консолідовану націю.

 

Вони бояться нашої консолідації, бо здогадуються, що в глибинах української нації поступово зріє така потужна сила, яка змете всіх кровопивців, мов п’явок, зі свого національного тіла.

 

Дивлячись на минулі 21 рік, національний склад Верховної Ради України (у теперішньому складі українців менше третини!) та аналізуючи причини зменшення населення з 52 до 46 мільйонів, Українська республіканська партія починає боротьбу за українізацію органів представницьких і виконавчих органів державної влади під гаслом «Україні — українську національну владу!»

 

Шановні і багатостраждальні українці, атеїсти та віруючі всіх духовних конфесій християн і рідновірів, станьте до лав активних борців за спільну справу! Приєднайтеся до націоналістичних партій, зокрема, до УРП. І кожен будь добрим агітатором та розповсюджувачем друкованих матеріалів за представників КОМІТЕТУ ОПОРУ ДИКТАТУРІ та кандидатів-республіканців!

 

У день виборів піди на виборчу дільницю і не дай владі сфальшувати волевиявлення народу! Годі стояти осторонь політичної боротьби за місце у вищому законодавчому органі України! Від тебе залежить її національний склад!

 

БОРІІМОСЯ Й ПОБОРЕМО! НАМ БОГ ПОМАГАЄ!

 

Серпень 2012 року. Левко Лук’яненко.          http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1361

 

Наші дії у разі зовнішньої агресії:

 

1. Допомагай українській армії активно захищати територію України.

 

2. Будь готовий до самостійної чи в групі партизанської війни проти зовнішнього агресора.

 

3. Намагайся свої бойові дії перенести на територію агресора.

 

4. Для підвищення своєї витривалости не пали і не зловживай спиртним — ті, хто курять і п’ють народжують дебілів і на 5 років менше живуть.

 

5. Для підвищення своєї боєздатности вивчай зброю і тактику партизанської війни Української повстанчої армії.

 

Знай: ідея національної свободи — найпотужніша і найблагородніша з усіх ідей людства.

Чи не досить захищатися?

Ми вже неодноразово писали про те, що за останні роки просилися польські претензії до західно-українських земель, і в першу чергу до Галичини та Волині. Цьому наступові успішно сприяють місцеві органи влади і українські вчені та публіцисти, які готують ідейно-моральне підґрунтя гейби демократичних взаємин між обома народами але чомусь у цьому грунті виростають лише біло-червоні квіти, а синьо-жовті в’януть або зовсім не сходять.

 

Це звичайно алегорія, але на практиці так воно є. Хотілось би дізнатись, наприклад, у Львівській держадміністрації чи Львівській міській адміністрації, скільки за роки незалежності Львівщині, зрештою, як і по всій Галичині, чи Волині встановлено польськими державними чи громадянськими організаціями, пропам’ятних хрестів, меморіальних таблиць, курганів пам’яті, меморіальних комплексів, пам’ятників, меморіальних кладовищ чи костьолів.

 

Думаю, що цифра буде приголомшуючою, в порівнянні з відкритими українськими пам’ятниками на території Закерзоння чи навіть в етнічній Польщі. Дуже вже ми демократичні. Маю на увазі українців. Встановлюємо на своїй території таблиці на честь Пікудського, Арпада, російського Потьомкіна не кажучи вже про Леніна чи Сталіна.

 

А від цього наші сусіди стають все нахабнішими, зокрема у відтворені і закріпленні польськості на «кресах всходніх». Місцеві домінуси сприяють, часто без погодження з обласною адміністрацією відкриття елементів польського наступу на наших землях. Прикладів чимало!

 

Всі людські негації приписуються виключно українцям, як правило українським козакам, воякам УГА і особливо УПА. Таке відчуття, що серед польських агресорів, що сотнями років вторгались на українські землі, не було злочинців – суцільні миротворці з обличчям праведників.

 

27 червня цього року міська рада Кракова прийняла резолюцію, яку підготував незалежний радник Мирослав Гіларський у справі встановлення 11 липня днем пам’яті «Мучеництва Кресів», дана резолюція скерована до Президента і Сейму РП. Зміст резолюції написаний в антиукраїнському, антиоунівському дусі, бо саме вояки УПА «Вбивали людей незахищених, жінок, дітей і старих. Їх вбивали варварськи і жахливо за їх національність».

 

Хочеться сказати авторам резолюції: а українців ви вбивали не за національністю, а лише за соціальним станом чи як? В резолюції відмічено, що «українці вбивали жидів, росіян, чехів, вірмен, українців». Пів-Європи знищили проклятущі українці! Не заперечуємо, у воєнній завірюсі гинули чужинці і українці. Але не слід «пригладжувати» злочини тих, хто мільйонами винищував українців, починаючи від раннього середньовіччя і закінчуючи 30-50 р.р. ХХст.

 

Міська рада Кракова «виражає підтримку» спільного проекту багатьох організацій та осередків в тому числі кресових, встановлення 11 липня дня пам’яті «Мучеництва Кресів». «Простіть нас і будете прощені». Наші президенти : Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Ющенко, В. Янукович неодноразово вибачались за жертви поляків в часі 40-их років ХХст. А виявляється цього мало! Наш гуманізм спрямований проти нас самих, адже з польського боку, виношуються далекосяжні плани і тому в реалізації цих проектів включені і українські високо дипломовані гонителі історичної правди, які покликані прикривати цей завуальований імперіалізм.

 

Читати повністю ТУТ                http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1329

 

Гарантія для виборців – ось ідея, що об’єднує суспільство

Встановлення на Україні ​​диктатури корупційної системи вже є наочним фактом. Так вийшло, що з моменту здобуття незалежності, від виборів до виборів, корупційна складова кожної новообраної влади невпинно зростала і зараз досягла якісно нового рівня –  рівня корупційної системи. Це означає, що демократичний баланс влади зник, поглинений корупцією, а управління державою здійснюється в цілому всією корупційною системою, за її законами і правилами – законам грабунку, правилами брехні і маніпулювання суспільною свідомістю.

Українці – законослухняна нація. Населення, люди звикли вірити владі. Але розуміння приходить з досвідом, і більшість вже розібралася, що в цій країні немає чинної влади, а є корупційна система. І це при тому, що напередодні парламентських виборів корупційна система в черговий раз розколює країну – мобілізує «свій» електорат – перемикає увагу громадськості на мовну «проблему», намагається нацькувати людей один на одного …

 

Але зараз фокус не пройде: система «свій – чужий » шляхом поділу на різні мови більше не працює. Люди зрозуміли, що свій – той, хто завжди проти корупційної системи, чужий – той, хто завжди за корупційну систему. Це зрозуміли робітники і службовці, вчителі та лікарі, селяни і пенсіонери, афганці та чорнобильці. Це давно зрозуміли представники малого та середнього бізнесу. Навіть великий бізнес втомився і хоче стабільних, єдиних і цивілізованих правил гри. Люди хочуть жити в правовій державі, адже в просторі тотального беззаконня повністю відсутня перспектива розвитку – ситуація може тільки погіршуватися.

 

Люди не хочуть погіршень і у них є розуміння, що таке антикорупційний критерій «свій – чужий». Тому кожний виборець, озброєний цим сутнісним критерієм вибору,  повинен і зобов’язаний вимагати від кожної партії та кандидата в парламент гарантію викорінення корупційної системи. Тільки при наявності такої гарантії, виборці мають право віддати свої голоси за ту чи іншу партію, за того чи іншого кандидата по мажоритарному округу. Так що ж таке гарантія для виборця?

 

Читати повністю ТУТ                http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1328

Кому потрібні відеокамери?

2 липня народний депутат від ПР Владислав Забарський зареєстрував законопроект «Про особливості забезпечення відкритості, прозорості та демократичності виборів народних депутатів 28 жовтня 2012 року».

 

Закон передбачає обов’язкове встановлення камер відеоспостереження на дільницях для голосування та відеозапис підрахунку голосів у всіх приміщеннях звичайних виборчих дільниць.

 

Вимога не поширюється на ЦВК та окружні виборчі комісії – тобто там, де «робляться результати виборів», а також на закордонні і спеціальні виборчі дільниці. Для встановлення відеокамер на дільницях з держбюджету виділили 994 мільйони гривень.

 

Поставимо собі питання:

 

– де повинні знаходитись відеокамера чи відеокамери на дільниці?

– хто несе відповідальність за неперервне ведення відеозапису?

– яка міра покарання за перебої в роботі відеокамери?

– хто зберігає відеозапис і яка міра покарання за недбале зберігання відеозапису?

– хто має право скористатись відеозаписом здійсненим відеокамерою?

– чи можна відеозапис використати в судовому процесі?

– чи мають право встановлювати на дільниці відеокамери зацікавлені особи?

– чи відеозаписи отримані зацікавленими особами можуть використовуватись в судових процесах?

 

Читати повністю ТУТ                   http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1320

ПостЄвро-2012 (коментарі українця)

Перед початком і під час футбольної першості Євро-2012 сталося кілька подій міжнародного і місцевого значення, які не могли не привернути увагу кожного українця, котрий любить свою націю.

 

Насамперед, маю на увазі суд, який влаштували німці над Іваном Дем’янюком. Над людиною, котру через брак доказів не зміг визнати винною ані ізраїльський суд (хоча Дем’янюка звинувачували, що він у німецькому концтаборі вбивав жидів), ані американський. А ось діти і внуки німецьких нацистів, що знищили мільйони українців, змогли його засудити.

 

Вони провели показовий судовий процес, який можна трактувати як покарання останнього нациста. Цим нацистом потомки найбільших злочинців ХХ століття призначили Дем’янюка. Тепер у німецьких підручниках з історії можна буде писати, що у 2012 році справедливий німецький суд посадив до в’язниці останнього жорстокого нациста, а саме – українця Івана Дем’янюка. І не будуть більше німецьких школярів мучити докори сумління за звірства, вчинені їхніми предками, бо нацистами, виявляється, були не вони, а українці.

 

Теперішня українська влада на це ніяк не відреагувала. Не дивно, бо тих примітивних злочинно-олігархічних типів цікавить тільки процес збагачення, а українців вони просто ненавидять. Натомість керівник Німеччини фрау Меркель заявила, що в Україну на Євро-2012 вона не приїде. І на мою думку питання тут не в Тимошенко, головне – показати українців винними, зробити з них офірних цапів.

 

Не пропустили шансу вкотре очорнити українців і російські кіношники, випустивши побудований на історично неправдивому сюжеті фільм про матч київського «Динамо» з німецькою командою «Люфтваффе» в часи, коли у Києві панували німці («героїчна» Червона армія не змогла його захистити і дременула аж під Москву).

 

За основу для сценарію взяли повість Петра Федоровича Сєверова і Наума Абрамовича Халебського «Послєдній поєдінок». Про цю книгу навіть на російському сайті http://lib.rus.ec написано: «Однак твір цей не є документальним. Автори повісті відібрали з фактичного матеріалу лише ті ситуації, які вони вважали найбільш важливими».

 

Ведучий програми Першого російського каналу «Іскатєлі» Андрій І (А. Хорошев) недавно показав, що все написане у книзі Наума Абрамовича і Петра Федоровича є суцільною вигадкою (http://forum.arjlover.net). Насправді футболісти київського «Динамо» залишилися в окупованому німцями Києві (могли ж піти в партизани чи відступити разом з рідною армією), пішли працювати на хлібозавод, де грали за заводську футбольну команду і навіть стали чемпіонами міста. Вони справді провели кілька матчів проти німецьких команд, але серед них не було ніякого «Люфтваффе». Це були любительські команди різних військових частин. У всіх матчах кияни перемогли німців, та ніхто їх за це не вбивав.

 

Читати повністю ТУТ                http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1311