Коло Сергiя Гнойового, або як знайти свою Дем`янiвку

«…живу в центрi всесвiту, чомусь не в Києвi I не в Парижi, в мене своє коло. Зовсiм недалечко скіфська розрита могила, далi – давнi городища, далi Опiшня (а це річ серйозна, серйозніша, нiж я), далi Диканька з гоголівськими вiдьмами, з такою легендарною силою, а далi – Миргород, Решетилiвка i Полтава. От коло й замкнулося – а я в центрi,» -це ключовий уривок з монологу «Я один. Рахую зірки. Мiльйон одна…», знакового полтавського митця Сергiя Гнойового.

 

Рiзнi види мистецтва мабуть не розташованi у виглядi нескiнченного ряду, або трикутника, чи іншої геометричної форми, вони можливо розташованi у виглядi кола i служать нам, людям, своєрiдним захисним щитом від черезмірної заматерiалiзованостi, приземленостi, байдужостi оточуючого нас свiту… У Сергiя насправдi є СВОЄ КОЛО, видиме i невидиме. Селянська хатина у якiй мешкає художник знаходиться в оточеннi лiciв, з одного боку – соснових, з інших – змiшаних, а хатина в центрi кола. Є коло i довкола хатини, я навiть обійшов її, чомусь тричi, краєвиди i зблизька, i здалека чаруючi, а паркану немає, бо він заважав би спостерiгати як сходить i сiдає сонце, i можливо тому, що паркан – ознака вiдчуженостi від природи, від людей кровно спорiдненої з ним Полтавщини.

 

А прийшов у цей свiт Гнойовий Сергiй Миколайович 5 жовтня 1954 року, у невеличкому селi Рибцi під Полтавою, закiнчив Полтавську дитячу художню школу у 1972 роцi. В 1975 – 79 роках – навчання у Ленiнградському художньому училищi ім. В. Сєрова, потім праця у художнiй школi Ленiнграда, пізніше, Сиктивкара. Та тонкi струни душi бриніли тугою за рiдним краєм, його нечутно, але твердо кликала рiдна Полтавщина. Сергiй той поклик почув i повернувся…

 

Деякий час мандрував Полтавщиною, вiдвiдав Диканьку i околицi, Новосанжарщину, Котелевщину. I ось так, подорожуючи, знайшов свою Деем’янiвку, а вона знайшла його, українського митця з крицевим внутрішнім стрижнем, i вже більш 18-ти років у своєму кутку, точніше колі, він єдиний постійний мешканець.

 

Три доби пощастило мені гостювати у Дем`янівці в товаристві Сергія Гнойового, наче побував у раніше не знаному куточку України і світу, де вдень небо високе до небаченої високості, по якому пливуть білі і сиві хмарки і хмарини, де вночі – небо синьо-чорне, щедро всіяне зіроньками і зірками, до одного мільйона третьої, і вночі небо ніби зовсім-зовсім над головою, здається, перебуваєш під Покровом Богоматері, берегині українських земель. А ще вдень багато тепла і сонця, і вітер, пустуючи, розгойдує кущики перекотиполя серед лук і полів благословенної Дем`янівки, гострий запах хвої, дихається легко-легко, йдучи шляхом від траси, що веде на Котельву. Лісові зайці перебігають ледь не через подвір`я, яке окреслене невидимим колом, бо ж огорожі немає…

 

Трапляються іноді неподалік і дикі кози, і навіть дикі кабани, бачив одного разу десяток, йшли рядком, неначе у шерензі, – розповідає С.Гнойовий. Роботи непересічного полтавського митця прибиті прямо до хати, ще не дописані, у процесі, – як зазначає Сергій, а придивитися ретельно, де і що не так, можна і зблизька, і з відстані до сотні метрів, а то й далі…

 

Читати повністю ТУТ             http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1300

0 коментарів “Коло Сергiя Гнойового, або як знайти свою Дем`янiвку”

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *