Спрага свідомості

За час незалежності України написано тисячі статей і сотні книг, де аналізуються причини втрати шансу на створення процвітаючої української держави під час наших національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. В цілому, вчені-історики, публіцисти та й самі учасники цих подій, що опинилися в діаспорі, об’єктивно визначають причину їх поразки, ставлячи на перше місце агресію сусідніх держав і перш за все червоної і білої Росії.

 

Але якось несміливо, або ж зовсім не згадують, на нашу думку, другу за важливістю причину втрат українців в часі боротьби за вільну Україну. І цією причиною була низька національна свідомість населення та відсутність патріотизму, а звідси випливали байдужість, отаманщина, вічне нарікання, «моя хата з краю», притуплена власна самооцінка, невміння поступитися в ім’я ідеї, гризня серед тодішнього, як правило лівого за своїм світоглядом, українського істеблішменту.

 

Часто постаті, що стояли біла керма революції, крім виголошувати філіпок, на ніщо більше не були здатні. Зауважимо, що у даній статті мова іде про Наддніпрянську Україну, а не про Галичину, де національна самоідентифікація населення була на досить високому рівні.

 

Застерігаємо, попередні твердження також не стосуються тих Героїв, що пішли в бій, виборюючи волю України. Їх було мало, але це були справжні українці, що в боротьбі з ворогами, і перш за все з більшовизмом, платили найдорожчим – своїм життям. А тому схиляємо перед вояками УНР, перед цими відважними спартанцями, що не скорилися ворогові, не перейнялися їх агітаційно-обманливими гаслами і ніколи не зрадили Батьківщини.

 

В часі українізації полків російської армії у 1917 р. Україна могла мати понад мільйон фронтовиків, гартованих боями і запалені нестримним бажанням воювати за рідну землю, але лівацький провід в особі В.Винниченка, М.Грушевського та інших – виступили проти розбудови сильної і чисельної національної армії. Згадаймо ставлення М.Грушевського, В.Винниченка а інших лідерів Центральної Ради до М.Міхновського, який вимагав негайного проголошення незалежності України, за що він сам та його прихильники опинилися на фронті, а четвертий універсал приймався під рев більшовицьких гармат.

 

Чи не В.Винниченко різко виступав проти національної армії, а ратував за створення народної міліції. Саме сильна, мобілізована армія могла б розтрощити російських більшовиків і здеградованих «богунків», «таращанців», та інших відступників, які торували дорогу на Україну більшовицьким ордам. І в душі, і в своїх діях В.Винниченко завжди був надто близьким до комуністів. І його не слід, як і ще одного комуніста-ленінця М.Скрипника, пригладжувати словом «націонал-комуніст». Таки ми ж слабосилими «патріотами» були В.Голубович, О.Андрієвський, Ф.Швець та інші.

 

Грішив у свій час лівизною і С.Петлюра, а про взаємини між цими лідерами не хочеться згадувати. Уже чимало українців сьогодні знає про подвиг наших юних героїв під Крутами, але чомусь замовчується цей факт, що в момент бою крутянців з більшовиками, неподалік станції Крути у вагонах сиділо тисячі розагітованих фронтовиків, що пиячили та грали в карти замість кинутися на допомогу цим відважним дітям, щоб відбити навалу більшовиків на столицю. Де ж були офіцери? Чи не можна було застосувати, як у фронтових умовах, закон децимації, тобто здесяткувати зрадників, боягузів і анархістів, а решту відправити на допомогу героям-крутянцям.

 

Читати повністю ТУТ                http://duhvoli.com.ua/index.php?article=1288

0 коментарів “Спрага свідомості”

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *