Свої «нісенітниці» чи чужі?

Українські землі простягаються від Сяну до Кубані, москалі – не слов’яни, поляки пішли від українців, а українські королі відіграли щонайменше одну із головних ролей під час формування європейської цивілізації  середньовіччі. Ці та інші тези не сприймаються більшістю мешканців сучасної України як історична правда. Як правило, такі твердження називають фантастикою чи то, ще гірше, – націоналістичною маячнею. Бо хтось органічно не сприймає українців не те що як велику, а навіть як окрему і самодостатню націю. А хтось, і таких, мабуть, більшість, одразу посилається на академічну історію та заперечує: нічого такого, мовляв, з точки зору науки немає і бути не може. 

Втім, як це не дивно, більшість українців одразу вірять або, щонайменше, доволі поблажливо ставляться до протилежних за змістом тез. У те, що українці за своєю сутністю – малороси, що всі монархи у нашій історії були московськими царями, а сама українська мова, хоч як би не доводили історики, що вона була державною ще у середньовічній Литві (Литовській Русі), взагалі утворилася з діалекту великоруської, тобто, штучно.  

Фахові історики готові спростувати і такі тези. Бо їх академічна наука базується виключно на достовірних фактах, які у сукупності показують певну хаотичність суспільного розвитку на нашій землі. Але якщо хтось, живучи з українським паспортом у кишені, залишає за Москвою право на повний голос говорити про Малоросію та «русскій мір», то цілком логічно, що будь-який справжній патріот України має повне право розповідати про велич своєї батьківщини, навіть коли її можна підтвердити не тільки чітко встановленими історичними фактами, але й поки що неперевіреними гіпотезами та міфами. Більше того, справжній патріот має вагоміші підстави відходити від академічної науки, бо протягом століть його пращурам просто не дозволяли її розвивати, і це, як не прикро, продовжується і зараз. 

Читати далі тут

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *