Небезпечний час «противсіхів»

Отже, виборче цунамі минуло. Українське суспільство чи то застигло в очікуванні результатів свого голосування – формальних, згідно з якими і формуватимуться органи місцевої влади, чи то просто, змучене від усього того бруду, який місяцями виливали на голову одне одному кандидати, вирішило зітхнути з полегшенням та трохи відпочити. Запанувала тиша. При чому, абсолютно незрозуміло, чи влада нас, звичайних громадян, нарешті залишить у спокої бодай на деякий період до наступних виборів, чи тиша ця насправді оманлива?

Можливо, хтось і не погодиться, що через наші з вами домівки пронеслося цунамі чи інше, не менш небезпечне стихійне лихо. Але якщо ви із цим згідні, то мали б сприйняти за очевидний факт, що будь-яка стихія залишає по собі руїну. Тоді нинішню тишу варто сприймати відповідним чином. І дуже наївними виглядають очікування тих, хто і цього разу сподівався на наступний день після виборів прокинутися в оновленій країні або – ще краще – когось там перемогти. Стихія здатна перемогти усіх нас, поглинувши наших однодумців разом із нашими опонентами. Водночас, кожен, хто вистояв, має нагоду швидко переконатися, що оновлення полягає лише в одному – усе навколо знесене. І в першу чергу це зараз стосується тих ідеалів, за які нібито боролися політики, які нібито підтримували громадяни. Кажу «нібито», бо саме ці вибори відкрили нам очі на те, чого раніше ніхто з нас помічати не хотів. Тепер же, здається, основне питання полягає ось у чому: чи ми, нарешті, дозволимо собі розплющити очі та об’єктивно поглянути на очевидні речі. Іншими словами, варто вже зараз робити хоча б попередні висновки із виборчого процесу, який, без перебільшення, стане визначальним для подальшої долі цілої України.

Висновок перший. Якщо не помиляюся, за два десятки років Незалежності в Україні ще не було настільки важливих виборів до органів місцевого самоврядування. З одного боку, усі погоджуються, що вони стали генеральною репетицією для влади та опозиції для наступних парламентських та президентських виборів. Саме зараз відточувалися політтехнолгії влади та опозиції, і можна було наочно подивитися чиї технології більш ефективні (про чесність, порядність та справедливість говорити у наш час просто смішно). З іншого боку, саме за таких екстремальних умов, коли влада Януковича застосувала всю силу від відверто несправедливого законодавства до потужного адмінресурсу та найагресивнішої реклами, яка коштувала величезних грошей, можна було побачити, чого вартий наш вітчизняний електорат. Зокрема, чи після численних розчарувань та набутого немалого досвіду у голосуванні на усіх попередніх виборах, люди нарешті навчилися думати, за кого голосують? Перший висновок – позитивний. Бо після 31-го жовтня 2010-го року в країні більше немає неважливих виборів. За владу відтепер боротимуться на усіх рівнях, і це очевидний великий крок на шляху до побудови громадянського суспільства. Головне тут, щоб цей позитивний рух тільки тим першим кроком не обмежився, бо в нашій новітній історії найчастіше саме так і траплялося.

Висновок другий. І влада, і опозиція мали би зрозуміти, що вони ці вибори, загалом, програли. Це випливає, передусім, із низької явки виборців на дільниці, найбільшої за всю історію кількість людей, які проголосували «проти всіх», а головне – із того, що ні влада, ні опозиція не досягли тієї мети, яку вони ставили перед собою, принаймні, у своїх передвиборчих промовах.

Наприклад, Партія Регіонів заявляла, що здобуде більшість чи не на всій території України. А натомість з тріском програла на заході держави. Якщо вірити попереднім результатам, які випливають із соцдосліджень та екзот-полів, про жодний тотальний контроль ПР у місцевих органах влади йтися не може. Вони лише можуть радіти, що завдяки своїм зусиллям і передвиборчим технологіям взагалі якось представлені у тих областях, де їх уже органічно не сприймають. Однак, зі свого боку, опозиція, яка сподівалася, що тривалий час перебування при владі Януковича призведе до низьких результатів Партії Регіонів у їхніх «вотчинах», також виявилася неправа. Обидва факти можуть свідчити лише про одне: нинішні політики чимдалі гірше орієнтуються у ситуації та навряд чи можуть об’єктивно оцінювати реалії, що складаються на території всієї України.

Висновок третій. Поведінка електорату ще раз довела, що українці поки що надто далекі від побудови справжнього громадянського суспільства. Крім того, напевно, не дуже зручно мають зараз почуватися ті, хто активно виступав за мажоритарну систему виборів. Попри все, люди голосували не за передвиборчі програми кандидатів, у обіцянки яких уже ніхто не вірить, і вже навіть не за «гарні обличчя», а, у першу чергу, за партійну приналежність. Як засвідчують численні факти, навіть у мажортарних округах велику кількість голосів отримали ті, хто належав до популярної у тому чи іншому регіоні політичної сили. Часом було навіть неважливо, хто той кандидат, чи має бодай найменший життєвий досвід чи бодай якусь більш-менш мудру програму собі написав. Тож, як не прикро, українці і далі готові голосувати лише за «своїх», якими б поганцями вони не виявилися в результаті. І це – велика перемога тих сил, які вже давно ставлять собі за мету розколоти Україну як державу.

Читати далі тут http://duhvoli.com.ua/index.php?subject=94

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *